Борисова Виктория,
Северодонецк, Украина
Приветствую вас. Мне 44года. В январе 2003 г покаялась в церкви ЕХБ "Путь спасения" г Северодонецка. В августе приняла крещение. Несу служение директора воскресной школы и служение с подростками. Замужем. Трое детей: Никита - 19 лет, Маша - 16 лет, Тимофей - 5 лет. e-mail автора:Valerika_2010@mail.ru
Прочитано 2894 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
ВИДНО ДОСТАЛА ЖЕНУШКА.ХОТЬ И ШУТОЧНО ЗВУЧИТ,НО НРАВОУЧАЕТ. Комментарий автора: Жень, ну какие уж тут шутки - между хищным зверем и разъяренной женщиной (еще большой вопрос - кто страшнее :)))
Спасибо, милая, за постоянство и поддержку.
Спасибо Виктория за стихотворный анекдот, но за ним и несомненный талант. "Кого бо-
имся" несомненно запомниться всем читателям нашей газеты.Только будь требовательнее к себе в подборе более чётких рифм и их смысловой оправданности.С почтением и уважением - дед Роман Минск. Комментарий автора: Спасибо Вам, дед Роман, за отзыв и, особенно, за желание помочь :))))
А историю эту я вычитала в "Хлебе насущном" :))))
С теплом души, Вика.
Сергей Христов
2012-02-19 06:15:40
Мудро и с юмором. Мне определенно нравится твоя поэзия. Дерзай Вика. Бог с тобой. Комментарий автора: Во славу Божию!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.