Споконвіку було Слово
І з Богом було Слово,
І Слово було — Бог.
Євангелія від Йоана,
гл. 1, вірш 1.
Цінуймо Слово! В ньому, сину,
Від Бога силу нам дано!
Воно окрилює людину
Або жбурляє аж на дно…
Коли не мовиш ти ще слова —
Та словом ти уже живеш:
Від мами чуєш колискову
І уві сні, коли заснеш!
Від маминого поцілунку
Промовиш слово, потім два,
І, як на ниточку, на думку
Нанижуться твої слова.
А потім вересень святковий
У айстрах прийде — ти школяр!
І вперше! сам! напишеш слово,
І прочитаєш сам буквар!
Слова у речення складуться,
Із речення складеться твір…
Легкими мрії в нім здадуться, —
Ти в силу їхню лиш повір!
А в юності, у час ранковий,
Як сріблом міниться роса,
Знайти єдине схочеш слово,
Коханій слово це сказать.
І знайдеш слово… І очима
Ти з нею зможеш говорить!
Хоч роки стануть за плечима,
Та не забудеш ти цю мить.
Затим слова своєму сину
І доні мусиш ти знайти:
Щоб вірність мали лебедину,
Щоб від марнот уберегти.
Буває, ніби зброя, слово —
Гостріше гострого меча.
Та знай, супроти слів-полови
Його не варто витрачать!
Буває і отруйним слово,
І гострим, як розбите скло…
Будь обережним — випадково
Щоб не поранити кого!
Буває золотом мовчання,
Але буває й навпаки:
Сказати б нам слова єднання —
Так проковтнули язики…
Твори ж добро у кожнім слові,
Якого б віку не дійшов,
Даруй завжди слова любові —
І відчуватимеш любов!
Слова добра візьми в дорогу,
Та не забудь лише одно:
Святеє Слово те, що Богом
Від батька-матері дано!
Широкий світ… В нім різні мови…
Шануй їх, сину, і вивчай,
Та пам’ятай: лиш рідне слово
Тебе поверне в Отчий край!
Якщо далеко твої рідні,
А в тебе справи — так бува, —
Не забувай: їм так потрібні
Тепла і ніжності слова!
Коли заслаб чи за порогом
Біда яка — до Бога річ…
Ні, ти завжди єднайся з Богом,
Твори молитву день і ніч!
Коли ж літа впадуть в покоси,
Життя — донизу, до кінця,
Прощення в Бога ти попросиш,
У Сина, Духа і Отця…
Цінуймо Рідне Слово, сину,
З яким прийшли ми у життя:
Воно лиш творить з нас Людину,
Об’єднує сердець биття!
|
