Про працьовиту бджілку і безтурботну муху

Летить якось муха садом. Знічев’я по сторонах зирить. Дивиться, а на одній яблуні, чомусь цвіт аж тремтить.
„І що воно таке? Начебто вітру не має, а квітка мов жива?” - міркує.
Сіла вона на край пелюстки. В середину заглядає. Бачить, аж там бджілка порається. З ніг до голови у квитковому пилку вимазана.
- Агов шановна! Що це ти ні світ, ні зоря, вже у квітках риєшся?
- А це ти мухо! - підводить голову бджілка. – Вибачай мені ніколи! - говорить заклопотано. – Роботи повно!
- Робота не вовк, у ліс не втече! - філософствує муха. – Та й навіщо так перероблятись? Летимо зі мною. Он люди якраз снідають. Щось і нам перепаде.
- Я так не можу. Це ж не для нас уготовано. Я звикла своєю працею їжу собі здобувати.
- Ну хай і так. Але навіщо мед ще й у вулик носиш?
- Так це ж я на зиму запаси роблю.
- Дивачка та й годі! - сміється муха. - Нинішнім днем треба жити. Я ось поїла та й полетіла куди хочу, і роблю що хочу. А коли знову зголоднію, то люди вже й обід накривають, а там і вечеря не за горами. Живи собі й у вус не дуй.
- Але ж люди тебе гонять від їжі. Навіть убити можуть, - дивується такій легковажності бджілка.
- Скільки того життя? - пхинькнула муха. – Та й тебе убити можуть.
- Можуть, та не вбивають, бо я корисну справу роблю. Яблуню запилюю аби яблука рясно вродили. Та й мед до вулика ношу.
- Але ж люди мед відберуть і не стане у тебе запасів?
- Мають право, бо зате мені теплий вулик змайстрували.
- Тож вони не про тебе турбуються, а про мед який у тебе заберуть.
- Заберуть та не весь. Скільки мені потрібно, залишать. А коли б його не вистачило, то ще й мені принесуть аби не вмерла з голоду. Адже не можна лише брати, а взамін нічого не давати.
- Я так зрозуміла, що ти не летиш зі мною? - перепитала муха.
- Ні!
- Тоді, як знаєш! - фиркнула муха та й полетіла, а бджілка знову взялася до справи…

От пройшло декілька місяців. Надворі похолодало. Якось, вилізла бджілка з вулика, щоб перед зимою, ще хоч трохи на сонечку погрітись. Дивиться муха летить. Та така зажурена, геть на себе не схожа.
Побачила бджілку, присіла біля неї.
- Чому ти похнюплена така? - запитує знайому.
- Ах! - падкає муха. – І не питай! Не маю чому радіти. Люди на зиму з дачі у місто переїжджають. Їжу з собою усю забирають. І чим я буду харчуватися, голови не приложу. В будинку холодно стало? Мабуть замерзну. Нікому до мене діла немає. Що робити? Кому я потрібна?...
Послухала її бджілка. Жаль стало їй безтурботної мухи.
- Гаразд! - каже бджілка. – На цю зиму я дам тобі їжу і притулок у вулику, а наступного року думай наперед, як тобі далі жити...
- Дякую! Добра ти бджілко! - розчулено відказує їй муха. - Коли б не ти загинула б я ні за цапову душу.
…Цілу зиму думала муха, як їй на весну бути. Та так думала, що аж заснула. Прокинулась, а тут вже й весна на дворі. Люди на дачі появились, їжа на столах. Стрімголов полетіла на запах сніданку, що розносився з хати…
Все йшло за звичним сценарієм. Настанови бджілки геть вилетіли з її голови, бо вона й далі жила нинішнім днем. Проте чи наступної зими пустить її бджілка у свій вулик і не думала. Та якось пролітаючи через сад помітила, що пасіки нема. Нема і знайомого вулика. Де їй було знати, що люди вже давно перевезли пасіку на поле, на якому у той час цвіла гречка…
Сіла муха і заплакала….
„Права була бджілка - зітхаючи розмірковувала муха, - не можна жити тільки нинішнім днем, і їду потрібно навчитися самому добувати...”
Раптом почулися людські голоси.
„Люди! - подумки вигукнула муха. – А у них напевно і їжа є?! Отож не помремо!” - зраділа вона і геть забувши про недавні роздуми полетіла до них, на запах їжі..
“Життя налагодилось!” - тішилася муха вже кілька місяців розкошуючи за людським столом…
Закінчувалась осінь…

23.09.2010

Про працьовиту бджілку і безтурботну мухуДля детей

Про працьовиту бджілку і безтурботну муху

Про працьовиту бджілку і безтурботну муху
Для детей