Моє свідоцтво

Квіти мого дитинства...
Ніжні, духмяні квіти...
Квіти мого дитинства
Пахнуть медом і літом.

Сонця довкіл так багато
Тепло-яскравого, ніжного!
Мама...Матусенька..Мати
Лагідна, добрая, рідная.

Хмаринки у небі святковім.
По них я біжу-пірнаю.
А тут, у квітках,гудуть бджоли,
Я їх на долоні тримаю.

Лечу на мопеді з батьком,
Спина до спини притулившись,
Дитинства мого добра згадка.
А попереду ще вічність...

Ромашки очима жовтими
Радо сміються-вітають.
Бабуня руками добрими
До себе мене пригортає.

І Чорний Ташлик гамірливо
Кригою тішиться-грається.
І після повені риба
В намулі стриба-копирсається.

Хватаю її руками:
В"юни, окунці, красноперку
Й швиденько несу до мами
Риби повне відерце.

В"юни пищать, а сцикавки
Рябі, неначе гадючки...
"Муха" ганяють із "Шпіком"
З жабищами на гачку.

А серце моє ледь не вискоче-
Яка ж та гидотна жаба!
Ось фіртка. У неї я вскочу.
Лечу прожогом до баби.

...Щасливе, безхмарне дитинство-
Батько, мама і бабця...
Десь грім гримить і десь блиска-
Картина прекрасна оця.

І "Куций горб" у Квітках.
На ньому Льонька чекає.
Він нас з "Козою" ( з Зінкою)
До лісу сам проводжає.

-Той Льонька - одеський бандюга!-
Так люди про нього кажуть.
Для мене ж він був добрим другом
І охоронцем відважним.

Коли у ставку "Капуста"
Скривдив мене й я заплакала,
Льонька , зімкнувши уста,
В воду в ту ж мить заскакує...

І більше ніхто не насмілився
У Квітках мене ображати.
Чи ж з Льонькою ще коли стрінуся?
Мені є про що розказати

Отому хлопцю з Одеси
Сміливому, бандикуватому.
Мій Бог, цю зустріч пошли Ти
Про Тебе йому я казатиму...

Пройшов за вікном дощ весняний.
Скоріш відкриваю вікно!
Листочки бузкові духмяно
Ніжно запахли -любов...

Пройшло, промайнуло дитинство.
Юність весела прийшла.
Міряла кроками відстань,
З рідного йдучи села.

Йшла та дорога без Бога.
До Господа я не прийшла,
Хоч мати однокласника мого
Про Божу любов повіла.

Та я не послухала, вперта,
І в серці своїм розсміялась.
Аж через 22 роки відверто
Лиш я в своїм серці розкаялась.

І що ж то була за дорога,
Яку я сама вибирала?
В ній підлість, обман і тривога,
Я спокою в серці не мала.

І зради, і розчарування,
І відчай, що й жить не хотілось.
А серцю хотілось кохання,
Любові, яка і не снилась!

Одного-єдиного мати
Хотілось мені чоловіка.
Пішла до ворожки гадати...
То було безглуздя велике.

То було болюче падіння,
Найперше падіння велике-
Невдале перше заміжжя
І вибір свого чоловіка.

Ще стільки безглуздих учинків!
Ще стільки було безумства!
Де ж є та любов привелика,
"Что греет сердце и чувства"?

Я вперто щастя шукала,
Свого єдиного, вірного;
І, не знайшовши, упала
В тупому, болючому відчаї.

Вся ненависть, злість і відраза
До всіх на землі чоловіків.
Я їх рахувала всіх мраззю,
Що вони всі пройдохи великі.

Та був Той, Один, Єдиний,
Хто довгі рокИ мене ждав.
Він славу Свою був покинув
Й за мене життя Він віддав.

По радіо пастор говорить
Про муки тяжкі Христа.
На мене Свій погляд підводить
Весь в ранах з Свого Він хреста.

З очей полилися рікою
Сльози палючі, невпинні-
Той погляд повний любові
До грішної, злої людини.

Він любить мене! Він чекає!
Він рани загоїть мої!
І серце наповнить любов"ю
По вінця, по самі краї!

Мене так ніхто не любив ще!
Мене так ніхто не чекав!
Та була любов щонайвища-
Син Божий її мені дав.

Я серце відкрила Ісусу,
Своє все життя віддалА.
Мої переміг Він спокуси
І з Богом Предвічним з"єднав.

Летіла...Стояла...Спіткалась...
На ноги ставала і йшла.
Слізьми в покаЯнні вмивалась,
До ніг припадала Христа.

Тепер же у серці моєму
Мир Божий, і спокій, любов
Й до тих, хто не любить взаємно,
Хто Бога іще не знайшов.

Люблю я тепер чоловіків
Приємних й не дуже - усіх;
З любов"ю відношусь до зеків,
І не підіймаю на сміх;

Не відповідаю колюче;
Словами не б"ю навідмашку,
На рану відкриту, болючу
Я ношу нікому тяжку

Вже не покладу й сіль не кину.
Я краще підставлю плече,
Слабку я підставлю спину-
Бог любить не тільки мене.

Він кожного з вас так чекає,
Як ще вас ніхто не чекав.
Христова любов не згасає-
За тебе життя Він віддав.

Він виніс найтяжчі страждання,
Щоб вільними люди були
Від розпачу, розчарування,
Від грішної, смертної тьми.

Прийми ж в своє серце Ісуса,
Йому все життя ти віддай.
Прийме Він і ждать не примусить,
Й направить у вічність, у рай!

Моє свідоцтвоПоэзия

Моє свідоцтво
Поэзия