Надія Кметюк,
Коломия, Україна
Надія Кметюк (нар. 1961р.) - авторка поетичних збірок “Божі очі” (1996) та “Ave Маріє” (1998), лауреатка премії ім. М. Підгірянки в галузі літератури та мистецтва обласного товариства “Просвіта”.
Нещодавно вийшла друком збірка вибраних творів поетеси:
Надія Кметюк. Молитви Надії: духовна поезія. — К: Лелека, 2012. — 64 с. — іл.
Ця тяжкохвора жінка мешкає зі старенькою мамою у містечку Коломия на Івано-Франківщині. Вже багато років Надія не виходить із дому, ув’язнена хворобою... проте у світ, ніби птахи Божі, полетіли її вірші.
З дозволу авторки розміщую в мережі її твори. Сама Надія не вміє користуватися комп’ютером.
Добре слово - надихає, окрилює і підтримує. Якщо ви захочете написати цій людині, надіслати їй листівку до свята, підтримати морально або матеріально, опублікувати її твори в часописі, альманасі чи на інтернет-ресурсі, пишіть на мій мейл zorianazhyvka@ukr.net і я надам Вам її домашню адресу.
ЗЖ
Прочитано 3799 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
