Про близнюків – Івасика і Юрасика, я думаю ви чули, а можливо й знаєте їх. Та про те, що з ними трапилось на Новий рік мабуть ні. До сих пір вони мовчали. Соромились. Мало пройти багато років, щоб про це довідався і я. Тепер їх звати не Івасик і Юрасик, а Іван і Юрій. Вони вже дорослі і самі попросили мене переповісти цю історію вам. Ото ж не буду гаяти часу, а одразу ж перейду до розповіді…
* * *
- Я в однаковому костюмі, на Новорічну ялинку, не піду! - зранку заявив Івасик.
- І я не піду, - підтримав його Юрасик, - і так кожен день однаково одягаємось.
Мама глянула на тата:
- Що з ними робити? Може дійсно внести трохи різноманіття?
- Добре! Буде по вашому. Підете один в костюмі вовка, інший - зайця, - згодився тато.
- А чому вовка і зайця!? - вигукнули хлопчики.
- Бо ж самі не хочете бути схожими, та ще й ворогуєте між собою. Думаю ці образи якраз вам і личать. Інакше одінетесь обоє або вовками, або зайцями.
- Гаразд, - похнюпившись братики.
- Тоді, хто ким буде самі вибирайте.
Вибирали хлопці не довго, до вечора. Проте нарешті вибрали: Івасик - заєць, Юрасик - вовк.
* * *
Настінний, відривний календар тоншав на очах. З кожним днем листочків все меншало й меншало. Він наче осіннє дерево скидав з себе листя і коли братики спам’яталися, на ньому теліпався один - 31 грудня.
Ось і настав довгоочікуваний Новий рік. Свято було в розпалі. Діти, навколо ялинки хороводи водили. Серед безлічі казкових героїв були і вовк з зайцем. Та от почались новорічні ігри. Підбігає вовк до зайця і як не гаркне:
- Я тебе з’їм!
Заєць, звісно ж, навтіки, аж в шкільний коридор вибіг. Біжить, вітер в вухах свище, аж раптом бачить… це не коридор зовсім, а стежка лісова. І дерева мелькають обабіч, ще й сніг скрипить під ногами. Ні. Вірніше під лапками, бо Івасик уже й не хлопчик, а справжнісінький зайчик. Мало того, за спиною він чує чиєсь гаряче дихання. Оглядається, аж то за ним не Юрасик, а таки вовк женеться.
- Ой лихо мені! – лякається зайчик.
- Тепер я тебе таки з’їм! - гарчить позаду вовчисько.
Ось зайчик забіг за засніжений кущ калини. Вовк туди… А звідти навпроти йому скік, ще один зайчик. Оторопів Юрасик-вовк: «Котрий же з них мій?»
Аж раптом, як не налетить хтось на нього, аж йому іскри з очей посипались. Дивиться, аж то інший вовк. Сидить гулю на лобі мацає.
- Ти що осліп? - Юрасик-вовк йому.
- Сам ти осліп! Не бачиш куди преш! – огризається незнайомець.
- Я свого брата-зайця наздоганяю! - ричить Юрасик-вовк.
- А я свого!
* * *
А тим часом, як вовки сварились, зайці-втікачі зустрілись.
- Ну, ти мене виручив! - каже Івасик-заєць.
- Та й ти мене! - відказує незнайомець. - Добре бути подібними.
- І не кажи, - на те йому Івасик-заєць. – А давай глянемо, що там наші вовки роблять.
- Давай.
Підкралися вони до того місця де сіроманців залишили. Виглянули з-за кущів, а ті ледве не чубляться. Злі обоє, так своїх зайців захищають.
- Ти мого братика з’їсти хотів! - гарчить Юрасик-вовк.
- Ні! Це ти мого хотів! - відгаркується незнайомий вовк.
- Еге. Кепські справи. Потрібно втрутитись, - сказали зайчики і виглянули з-за кущів.
- Он вони! - гаркнули вовки.
- Тоді я за своїм!
- А я за своїм!
Знову летить лісом Івасик-зайчик, а за ним Юрасик-вовк. Аж раптом чує:
- Постривай! Годі вже втікати!
Зупиняється Івасик-зайчик… аж то знову шкільний коридор, а вони в казкових костюмах.
Підходить Юрасик до Івасика і каже:
- А знаєш? Давай на наступного року будемо в однакових костюмах.
- Давай! – погоджується Івасик. – А в яких?
- Зайців звісно ж. Згода?
- Згода!
- По руках!
- По руках!
Хлопці ляснули один одного по долонях, аж відлуння покотилось коридором.
- Дивно… – каже Юрасик. – Ніколи не чув у нашому коридорі такого відлуння…
- Постривай! - тут Івасик шепоче. – Мені здається я чую, як хтось розмовляє!
Прислухались братики…
- Ха-ха-ха!!! - долетів до них веселий сміх, а потім голос незнайомого вовка:
- А що тут дивного? Вони ж раніше не чули, як ляскають долоні їхніх Янголів. Та й нас лише в костюмах бачили. Тепер ми знову невидимі. Непогано бути подібними. Виходить наступного року одіваємось зайцями?
- Ха-ха-ха!!! Атож, - пролунав, у відповідь, сміх і голос незнайомого зайця.
- Ми ж Янголи-близнюки…
Мучинский Николай ,
Тернополь, Украина
Женат. Двое дочерей.Собираю разные удивительные истории-свидетельства, которые случаются с нами в реальной жизни ибо Господь творит чудеса и по сей день. С Божьей помощью пишу по них рассказы, в основном на украинском языке. Есть и небольшая часть рассказов надуманных. Они из личных наблюдений и рассуждений, или сотканы из нескольких историй.
Божих Вам благословений! e-mail автора:ilkivkolja@i.ua
Прочитано 5901 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
