Одного разу в приватній розмові один із братів-служителів похилого віку сказав: «Християни тепер – раби плоті». Не хотілося з ним згоджуватися. Однак після читання Біблії і роздумів мусив з ним згодитися: Так, теперішні християни у своїй переважній більшості – раби плоті! Плоть керує християнами. Керує їхніми бажаннями і поведінкою. Вона надихає їх об’їдатися, сваритися, а зрештою – і грішити. Усі церковні проблеми – невдоволення собою і людьми, ворожнеча, поділення, гріхопадіння і відверті єресі – результат плотського рабства. Віддають же себе в рабство плоті добровільно. Спочатку це виражається в невеликих поступках собі: трохи довше поспав, трохи більше з’їв, ніж потрібно, ради цього злегковажив деякими своїми обов’язками, а далі з’являються улюблені напої і страви, без яких не можемо обійтися, а за цим виникають пристрасті, задоволенню яких підпорядковується все життя. Рабство плоті солодке, хоча його наслідки дуже гіркі. Ось ця оманлива солодкість і є тим золотим ланцюгом, який тримає душі на прив’язі пожадливостей тіла, очей і життєвої пихи (див. 1Ів. 2:16).
Зацікавившись постом, почав розпитувати про нього в знайомих християн. Багато хто з них сказав, що постять щонеділі. Але, виявилося, постом вони називають відмову від сніданку. Почув і багато страшилок про піст: і про одержимість, і про дистрофію, і про страшні хвороби. Дехто ділився своїм негативним досвідом від посту: як боліла голова, яка була жахлива мігрень, як зводило шлунок, як кололо в боку, як душило, як не міг відкашлятися, як млів, як налягав якийсь страх і багато ще жахливого, від чого бідолашні постувальники швиденько бігли до столу і добряче наїдалися, і лише тоді полегшено зітхали. Вони були переможеними плоттю. У них не знайшлося сили довести розпочате діло до переможного кінця, до відчуття радості духу, вільного від диктату тіла, і закінчили піст на неприємних, негативних відчуттях. Звичайно, їх уже ні пряником не заманиш, ні батогом не заженеш до посту. Хоча, як сказали ті, хто по-справжньому практикує піст, все, те – нормально. Це бунт плоті, вона обурилася, що хочуть відібрати від неї владу. Варто було не прислухатися до неї, потерпіти – і вона заспокоїлася б. Але як би радів дух і душа. І сама плоть від цього тільки виграла б. Бо, за словами Поля Брега, плоть нерозумна. Вона просто хоче, навіть собі на шкоду.
Як же не втрапити в рабство плоті, а коли вже раб – то як звільнитися? Плоть потрібно позбавити їжі, щоб вона ослабла. Потрібно постити. Багатьом дуже неприємне слово «піст». Але воно пропонує цілющі ліки, які чомусь мало хто використовує. Люди здатні на фантастичну винахідливість, аби не постити. Вони їздитимуть на курорти, лікуватимуться довго в лікарнях, купуватимуть дорогі ліки, згодяться на всі ін’єкції й операції, в найкращому разі перейдуть на якусь дієту, тільки б мати можливість їсти. Знайдуть навіть духовне підґрунтя, щоб не постити. Наприклад, кажуть, посилаючись на пророка Ісаю: «Богу не потрібно, щоб ми мучили себе голодом, Він жде від нас праведного життя». Але як можна праведно жити, коли керує плоть. Без посту праведно жити неможливо. Той же самий Ісая не заперечує посту, а закликає, постячи, не грішити, не йти на повідку власних бажань, не виконувати своєї волі. Або ж кажуть: «Щоб постити, то треба мати духовну потребу». Під цим, зокрема, розуміється, що за себе постити не духовно. Так мало духовних потреб, що не можуть й вибрати. Зрештою, найбільша духовна потреба – це, як пишуть апостоли, очищення від давніх своїх гріхів (див. 2Петр.1:9), особисте освячення (див.1Сол.4:3). До того ж, «ми знаємо, що грішників Бог не послухає; хто ж богобійний, і виконує волю Його, того слухає Він» (Ів.9:31). То як ми можемо постити за очищення і спасіння когось, коли ще не постили за себе?
Хто хоче пізнати силу плоті, нехай попостить, і то не до обіду, а хоч би добу. Тоді він зрозуміє, чого варті всі його духовні заяви, всю серйозність своїх намірів. Хто хоче знати, хто він насправді, нехай попостить. Випливе наверх усе глибоко приховане і заявить про себе з такою реальністю і силою, що перелякається: невже це я. Піст дасть зрозуміти, що боротися з людьми набагато легше ніж зі своєю плоттю, зі своїм старим чоловіком. І той, хто по-справжньому постив, стає поблажливішим до людей і вимогливішим до самого себе.
Перечитуючи Біблію, зауважимо, що кожна почута молитва cупроводжувалася постом. Коли на Юдею, над якою царював благочестивий Йосафат, сунуло величезне військо, то цар злякався «і постановив звернутися до Господа. І він проголосив піст на всю Юдею» (2Хр.20:3). Як наслідок, молитва була почута – і Бог чудесним способом дав спасіння народу Юдеї: вороги перебили один одного, а євреї прийшли на поле битви, щоб зібрати трофеї.
Священик Ездра, відпущений царем Артаксерксом з місця полону в Єрусалим разом з народом та зі скарбами для храму, боячись ворогів і соромлячись просити в царя охорони, ось що зробив: «І проголосив я там піст, над річкою Агавою, щоб упокорятися нам перед лицем нашого Бога, щоб просити від Нього щасливої дороги для нас і для дітей наших та для всього нашого маєтку… І постили ми, і просили нашого Бога про це, і Він дав нам ублагати Себе» (Езд.8:21,23). А потім євреї благополучно добралися до Єрусалима.
Коли Гаман з дозволу царя видав указ про знищення євреїв у всій Перській імперії, то «в кожній окрузі та місці, куди доходило слово царя та його закон, були для юдеїв велика жалоба, і піст, і плач, і голосіння, а веретище та попіл були ложем для багатьох…» (Ест.4:3). Цариця Естер, бажаючи врятувати свій народ, говорить своєму дядькові Мордехаєві: «Іди, збери всіх юдеїв, що знаходяться в Сузах, і постіть за мене, і не їжте й не пийте три дні, ніч та день. Також я та дівчата мої будемо постити так, і так прийду до царя, хоч це не буде за законом. А якщо я загину, то загину…» (Ест.4:16). І після посту ситуація чудесно перемінилася: цар прийняв царицю Естер, прислухався до її благань і перемінив милість до Гамана на гнів, а гнів до євреїв на милість. Народ ізраїльський був врятований, ще й помстився своїм ворогам. Можна нагадати і про триденний піст ніневітян і Боже змилування над ними, що дуже обурило Йону. І про сорокоденний піст Мойсея та Іллі, пости Даниїла, які супроводжувалися присутністю Божою і Його великими діями. Про те, який уважний Бог до посту, що Він на Нього не може не відповісти, знав і пророк Йоіл. Тому в час бід закликає народ Ізраїля: «Оголосіть святий піст …і кличте до Господа» (Йоіл1:14).
У Новому Заповіті також часто згадується про піст. Сам Ісус постив сорок днів перед своїм земним служінням. Він ніколи не заперечував посту. Але вказував, яким має бути піст. А саме: не формальним заходом про людське око, а наповненим мети і навіть радості від очікуваної відповіді: «А як постите, то не будьте сумні, як оті лицеміри: вони бо зміняють обличчя свої, щоб бачили люди, що постять вони. Поправді кажу вам: вони мають уже нагороду свою! А ти, коли постиш, намасти свою голову, і лице своє вмий, щоб ти посту свого не виявив людям, а Отцеві своєму, що в таїні; і Отець твій, що бачить таємне, віддасть тобі явно (Мт.6:16-18). Господь Ісус, знаючи велику прихильність Отця Небесного до того, хто смиряє свою плоть постом, і ту благодать, яку отримує сама ж плоть людини, дух і душа її, цими словами ніби говорить: піст – не обов’язок християнина, не тягар, а його привілей, це спосіб з’єднатися з Отцем Небесним і відчути повноту радості від Його присутності. Тому, вмийся, коли постиш, радій, бо це свято твоєї душі.
Правда, фарисеї докоряли Ісусові і Його учням, що вони не виконують їхніх приписів про піст, на що Ісус відповів, що ще прийде їхній час постити. І справді, цей час прийшов: після вознесіння Ісуса Христа апостоли багато постили. Сам апостол Павло зізнається, що часто перебував у постах (див. 2Кор.11:27). Як казав він: «…Вмертвляю й неволю я тіло своє, щоб, звіщаючи іншим, не стати самому негідним» (1Кор.9:27). А хіба умертвиш і зневолиш свою плоть, промовляючи благальні молитви на повний шлунок, навіть кількагодинні, як це роблять теперішні християни? Мабуть, що ні. Вона, вгодована вишуканими наїдками, у повній силі і диктуватиме свої умови. Їй треба зменшити раціон або й повністю відігнати від годівниці
В Діях апостолів згадується, що одного разу в церкві Антіохії постили пророки та вчителі. І ось, «Як служили ж вони Господеві та постили, прорік Святий Дух: Відділіть Варнаву та Савла для Мене на справу, до якої покликав Я їх! Тоді, попостивши та помолившись, вони руки поклали на них, і відпустили» (Дії13:2,3). Такий результат посту. У тій же Антіохії та в містах навколо неї апостоли, коли рукопоклали пресвітерів по Церквах, то «помолилися з постом та й їх передали Господеві, в Якого ввірували» (Дії 14:23). Подібні місця Святого Письма спонукають думати, що піст для християн Нового Заповіту був нормальним явищем і часто практикувався. Вони вірили Божому слову.
Християни теперішнього часу нехтують постом. Навіть бояться посту, вишукуючи будь-які причини, щоб його уникнути. Посилаються на свою фізичну і духовну неготовність постити, на хронічні захворювання, знаходять якісь духовні підстави, біблійні і позабіблійні обґрунтування, аби тільки не смиряти свою плоть. Або ж обманюють себе й інших, що вони постять, протерпівши з горем пополам кілька годин. Через це скрізь панує старий чоловік.
Настанови Христові про піст перегукуються зі Словом Божим в устах пророка Ісаї. Бог переконує Свій народ, що коли він буде правильно постити, тобто не тільки буде утримуватися від їжі, але й від зла, то: «Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою! Тоді кликати будеш і Господь відповість, будеш кликати і Він скаже: Ось Я! …І буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!» (Ісаї 58:8-12). Уявляєте, після посту Господь нагороджує ясністю розуму і радістю душі (засяє наше світло), позбавляє хвороб (рани заростуть, зміцняться кості) і дає відчути, що то є справжнє здоров’я (будемо мов пишний сад, мов невичерпне джерело). А основне – дарує глибокий зв'язок із Собою, обіцяє відповідати на наші молитви. Неймовірно, але реально, і є багато добрих свідчень про це.
Звичайно, в першу чергу піст діє на ту людину, яка постить. Вона очищується і тілесно, і душевно, і духовно. Господь починає дуже активно працювати над тією душею, яка заявила про свої серйозні наміри постом. Через це багато хто й боїться постити, знаючи, що Господь візьметься насамперед за нього, а не за того, за кого він постить, Господь почне розчищати саме його колодязь, а коли з нього заб’є чиста вода, приступить і за інших. А мінятися мало кому хочеться, бо так комфортно в своїх звичках і принципах, змінювати ж свій характер – так боляче. Однак, переболівши з Господом в посту – винагороджуємося духовною свободою. І тоді Господь чує наші молитви за себе і за інших.
Хто хоче змін в собі і в людях без посту – нічого в нього не вийде. «Цей же рід не виходить інакше, як тільки молитвою й постом» (Мт.17:21), – сказав Ісус. І Його слова стосуються не тільки конкретного демона в конкретному чоловікові, про якого йдеться в Євангелії, а всякої залежності (чи то гріха, чи то маленької негативної риси характеру), бо за нею стоїть певна недобра духовна сила.
Хочемо змін, хочемо сприятливого Божого втручання – постімо. Піст – запорука успіху всякої цілеспрямованої духовної дії.
|
