Приклад

Дід Мойсей ще попорався, коли сонце вже сховалось за лісом.
«В нас тут вечоріє швидше, - подумав старий. - Хата знаходиться мало не у самому лісі. Першим для нас сонце встає. Першим і спати лягає. Проте цілий день воно наше.»
Воно так і було. Дідова старенька, облуплена хатинка знаходилась на самому краю села. Отут він і жив з сім’єю. Далі за ними не було нікого. Далі був тільки ліс. Про них, навіть односельчани говорили, що вони живуть на хуторі.
«Так воно чи не так, але вранці ніхто нам сонця не заступає!» - жартував дід.
Взагалі-то дід Мойсей не дуже-то й рвався до села. Тут, під лісом, він народився. Тут виріс. Одружився. Тут його і війна застала. На фронт не забрали, вік вже був вже не той. Тут якось перебув і це лихоліття. Правда не зовсім. Інколи, по ночах, ще чулася поодинока стрілянина. Через що односельчани не раз його застерігали:
- І як ти Мойсею не боїшся під тим лісом жити? Таке зараз у світі твориться. Ще не доведи Господи повбивають вас там усіх ніхто й знати не буде.
На що дід спокійно так відповідав:
- Та то вже, як Бог дасть. Усім колись помирати доведеться. Хоча за що мене убивати? Що я кому поганого зробив?
Тут земляки мусили визнати його правоту. Діда Мойсея дійсно не було за що зводити з світу. Напевне, щирішої та добрішої душі і в цілій околиці не знайти. Завжди допоможе, порадить, підтримає. Та що тут говорити, мало кому удавалось так праведно жити. Перед ним навіть священик очі додолу опускав. Та коли хтось пробував назвати його праведником, то тоді дід насуплював кошлаті брови й говорив:
- В Біблії написано, що на землі ні одного праведного немає.
Тут звичайно люди розводили руками, погоджуючись з таким аргументом. Тим не менше, діда усі поважали і до його слова прислухались, особливо тоді, коли потрібно було когось з кимось примирити.
А ще, дід був майстер, на всі руки. А з дерева чого він тільки не витворяв. В цій справі він міг будь-кого за пояс заткнути. Коли потрібно було зробити щось оригінальне, то люди до нього навіть із сусідніх сіл приходили. Дід був непростим столяром, а майстром по дереву, художником-різьбярем. Все йому вдавалось і дерев’яний ганок чудернацькими викрутасами прикрасити, і просто дах звести, і добротну комору змайструвати, і картину на дереві вирізьбити, чи фігурку звіра з дерева виготовити. Звичайно це уміння завжди приносило йому шматок хліба, хоча по своїй скромності, він не завжди домагався заплати за свою працю. Якщо це була бідна вдова, чи сирота, а чи якась багатодітна, чи просто незаможна сім”я, то йому досить було від них почути: «Дякую!», «Хай тебе Бог благословить!» або «Дай Боже тобі здоров’я!»
Та як не дивно одного разу його вміння послужило йому погану службу. Діло було знову ж таки під вечір…
* * *
Дід Мойсей тільки що попорав худобу і вже був направився до хатини, як на подвір’я вступило кілька незнайомих чоловіків зі зброєю у руках.
- Гей діду! Зачекай! - зупинили старого.
Той стримав ногу. Стояв роздивлявся прибульців. Вони були в цивільному. Обличчя давно не голені. Насторожені погляди. Зброя напоготові, в кого гвинтівка, в кого автомат. Один із незнайомців, був з пістолем.
«Мабуть у них за старшого, - зметикував дід. – Але хто вони такі? Чи то з повстанців будуть? Чи просто бандити? - міркував далі Мойсей. – На повстанців начебто не скидаються. Ті хоч не завжди форму носять, та тризуби обов’язково на кашкетах мають.»
Тут дідові спостереження перервав, той що з пістолем:
- Маємо до тебе справу!
«Виходить я вгадав. Таки він, серед них, за старшого. І швидше за все це звичайнісінькі бандити», - підсумував дід та промовив інше:
- Які можуть бути справи у молодих до старого діда? - відізвався Мойсей.
- Не прикидайся немічним, - відказав той оглядаючи ще досить міцну дідову постать. - Тебе ще чорт довбнею не вб’є.
- Ну так у чому річ? - Мойсей пропустив ці слова мимо вух.
- А ось у чому, - відказав бандитський ватажок і повернувся назад до своїх супутників.
Ті з гурту подали йому автомат.
- Дивись! - звернувся він до старого. – Автомат, як автомат, стріляти можна. Та приклад у ньому розтрощили. Як стріляти?
Мойсей кинув оком на зброю. Дійсно автомат мав ще не поганий вигляд. Проте приклада дійсно не було.
- І що ви від мене хочете? - запитав старий.
- Діду! Не прикидайся дурником! - погрозливо визвірився старший. – Зроби до нього приклад! Ми знаємо, що ти це зможеш!
Дід підвів на вояку стомлені вицвілі від років очі. Відказав спокійно:
- Хлопці я не знаю хто ви і звідки. Може ви з нього вб’єте невинну людину? Щоб я на старість такий гріх на душу взяв? Ніколи!
- Діду-у! - заверещав ватажок. - Роззуй очі.! Ти не уявляєш з ким маєш справу!
- Та вже догадуюсь! - спокійно вставив Мойсей.
- Тим краще! Якщо догадуєшся, то роби що тобі велять. Інакше тут у лісі закопаємо і тебе, і твою сім’ю. Второпав!?
Дід знітився. «Собою він ще міг розпоряджатись, а от сім’єю? Що робити? Як бути?»
Тут бандитський ватажок, побачивши дідову розгубленість, тицьнув йому у руки автомат:
- Тримай! Нас деякий час не буде. Та через вісім днів зайдемо. Не думай втікати, бо навіть з-під землі добудемо, а обійстя спалимо.
З тими словами, бандити, як швидко появились так і зникли. Дід Мойсей стояв з автоматом, як стовп. Вигляд його був розгублений, подавлений. На душі стало тоскно…

* * *

Йшли дні... Тепер ще швидше ніж раніш. Тепер вечорами, перед тим, як іти до хати, Мойсей заглядав у клуню. Там у кутку валявся поламаний автомат. Дід так і не брався його лагодити. Та дні йшли. Дід Мойсей молився. Сім’я теж. Він не втаїв від них свою, а тепер і їхню біду. Так пройшов тиждень. І ось настав день восьмий. Незваних гостей чекали під вечір. Сім’я вже й з хати не виходила. Вони ревно молились. Згодом, одне з одним, почали прощатись. Розплакались. Дід Мойсей тримався. Не плакав. Та плакала жінка. Плакала невістка з дітьми. Син теж не плакав. Його з ними не було. Війна забрала. Назавжди…
Раптом знадвору почулося гупання ніг і в хату ввалився недавній знайомий, бандит. Зіжмаканий, брудний одяг, запилені чоботи. В одній руці пістолет, в іншій мотузка. Злими очима обвів присутніх. Зупинив погляд на дідові. Замість привітатись, гаркнув:
- Що сирість тут розвели? Де автомат?
Дід не ворухнувся. Рідні знову заплакали…
- Не зроби-и-в!? - визвірився на старого. - Діду ти що з глузду з’їхав? Забув що тобі за це буде?
- Пробачте мені! - глухо вимовив дід.
- Ти в кого це вибачаєшся!? - заверещав бандит, помітивши що старий проговорив ці слова не до нього, а до своїх рідних. – Ну все! З мене досить! - не витримав зайда.
- Ось! Що хотів, те й маєш!
З цими словами, він кинув на стіл мотузку. На її кінці була вже готова петля.
- Надівай!
Мойсей не рухався.
- Ану рухом! В мене часу обмаль! А ні, то вже прощайся з сім’ю! - бандит наставив пістолета на бабу Катерину. – Вона буде першою. За нею всі решта.
Дід зрушив з місця. Тремтячими руками взяв зі столу мотузку.
- Не спи! Вилазь на табуретку! Чіпляй за гак на сволоку! - із знанням справи підказував йому вбивця.
В хаті роздалося голосіння жінок, плач дітей…
- Цитьте! - загарчав лісовий зайда. – А то зараз же перестріляю!
Голосіння трохи притихло. Тим часом, Мойсей виліз на табуретку. Почав прив’язувати мотузку до гака. Ніяк не міг зав’язати гудза, руки не слухались. Нарешті справився.
- Ну чого стовбичиш!? - не терпілося бандиту. - Тепер петлю на шию, а далі я поможу! - засміявся придуркувато.
Старий надів на шию петлю… Стояв ні живий, ні мертвий. Нарешті тихим голосом видавив з себе:
- Дозвольте помолитись перед смертю!
З кутка, в якому тремтіла дідова сім’я, знову роздалось голосіння.
- Діду! Що за наглість!? - почав знову заводитись бандит, та потім трохи зм’як. - Тільки пару слів. Не більше. Зрозумів?
Мойсей склав на грудях руки:
- Боже! Будь до мене милостивий! Прости мене грішного! І його …, - ще хотів щось попрохати в Господа Мойсей, як раптом:
- Ба-а-х-х!!! - роздалося надворі.
- Ба-а-х-х!!! - пішла луна лісом.
- Та-та-та!!! - почулося у відповідь.
- Ба-а-х-х! Ба-а-х-х!!! Та-та-та-та!!! - ожив заклекотів пострілами ліс.
Бандитський ватажок прислухався. Пополотнів. Визирнув у вікно. Надворі сутеніло.
- А щоб тебе…! - непристойно вилаявся.
- Ба-а-х-х!!! – роздалось поряд, під вікнами.
Бандит не витримав. Забувши про діда, кинувся до дверей. Згадав:
- Не радій старий! Я зараз повернуся! - визвірившись, кинув з порога. Далі пулею вилетів на двір…
Дід Мойсей стояв сам не свій. Мовчав. З-під сивих, кошлатих брів, текли сльози. Та ось, через якусь хвилю, він перевів подих. Розслабився. Проте з табуретки не злазив. Руки і далі тримав на грудях, як покійник. Ось він поворухнувся, вхопився ними за шнурок. Знову застиг. Родина вже не плакала, лиш мовчки тряслась у кутку. Прислухались до пальби надворі. Стало чутно, як стрілянина потроху почала віддалятись. Потім і зовсім затихла. Чекали. Чекали ката. Та він не повертався. Нарешті, Мойсей занімілими руками відчепив шнурок із гака. Та він ще бовтався на його шиї. Тут дід, таки відважившись, зняв і осоружну петлю. Хотів злізти з табуретки. Та ноги не слухались. Підбігли рідні. Допомогли.
Дід Мойсей присів на ту ж саму табуретку. Поволі відходив від пережитого. Ось його погляд прояснів:
- Не виходьте з хати, аж поки не покличу! - наказав челяді.
Підвівся. Попрямував до виходу. Сім’я провела його тривожними поглядами. Мойсей вийшов на подвір’я… Челядь чекала…Ось знову рипнули двері.
- А вийди-но стара! - гукнув знадвору дід до баби Катерини.
Та вийшла.
- Ну що там!? - запитала стривожено.
- Дивись! - Мойсей тикнув пальцем в сторону хвіртки.
Баба Катерина глянула у той бік. Там, за кілька кроків від воріт, на землі хтось лежав.
- Хто це? - перепитала старенька.
- Наш старий знайомий! Мертвий! - уточнив дід і додав. - Сказано: «Хто з мечем прийде, той від меча і загине!»

* * *

Згодом, хтось із односельчан розповів, що справжні борці за волю України, дізнались, про бандитів, які користуючись їхнім іменем грабували і вбивали своїх земляків. Тож самі вислідили й покарали їх…

24.04.09.

ПрикладПроза

Приклад
Проза