Суд

На господарському дворі стояв неймовірний галас. Проте серед нього більше від усіх виділялось два голоси:
- Ко-ко-ко-ко-о-о-о!!! - лементувала квочка Білобочка.
- Ге-ге-ге-ге-е-е-е!!! – гелготала гуска Біла блузка.
Раптом голосне:
- Гав! Гав! - поклало край усьому. Це втрутився сторожовий пес Сірко. Галас враз ущух, наче ножем відрізало.
- Буль-бу-ль-б-у-ль!!! Замовкніть! - хоча усі вже й так мовчали, сердито булькнув набундючений індик. – Давайте по черзі вислухаємо обидві сторони!
- Так ось, пане суддя, - звернулася до нього розтріпана квочка, - я й кажу: «Грається мій Петрусь, нікому нічим не мішає, аж тут налітає на нього цей довгошиїй Генусик і ну його кусати, ну його ображати. З переляку, мій маленький синочок, від цього розбишаки аж під тин заховався. Так до вечора там й просидів - вилізти боявся. Тож я його заледве знайшла».
- Неправда! Неправда! - за апелювала на те гуска. – Село! Мій Генусик не довгошиїй, у нього просто аристократична зовнішність. І ніякий він не шибеник, якби Петрусь його не дразнив, то він би його і не чіпав.
Тут на подвір’ї знову здійнявся шум і гам…. За квочку вступилися кури і півень, за гуску гуси з гусаком.
- Гав! Гав! - холодним душем на них роздався собачий гавкіт. Це знову подав свій голос Сірко. – Прошу тиші! Суд іде!
- Я хочу почути свідків по цій справі! - продовжував вести судове засідання індик.
- Сірко!
- Сірко! - майже одночасно вигукнули ворогуючі сторони.
Свідок вийшов наперед. Він стояв і чухався за вухом. Сірко мав чого чухатися, бо хоч і бачив насправді все що відбувалося між Петрусем і Генусиком, та сказати не міг. Щоб відкрити правду, потрібно було би визнати, що він, будучи на посту, спочатку через сон, а потім через лінощі, допустив аби сутичка відбулася на свіжоскопаних грядках. Якби господиня про це дізналася, то за те що він не пильнував її грядок, Сірко і сам міг скоштувати добрячого прочухана. Тим часом і квочка з гускою подумали про те ж саме і прикусили язики. Все що міг сказати Сірко, було лише:
- Пане суддя! - звернувся він до індика. - Я на той час був у іншому кінці двору тож добре й розгледіти не зумів, що там діялось.
- Є ще інші свідки!? - запитав головуючий.
Всі мовчали, бо кожен щось на той час та й робив не так. Та й ворогом квочки, а тим паче гуски ніхто не хотів бути.
- А може б ви помирились? - обережно запитав індик.
- З цією!? Теж мені, велике цабе! - квочка, взявшись в боки презирливо глянула на гуску. - Ніколи! Та я краще у суп попаду ніж помирюсь!
- Ніколи! - відвернула гордо голову гуска. - Та хай з мене печеню зроблять! Ніколи!
- А дивіться як Петрусь з Генусиком гарно граються. Вчора билися, нині помирилися! Видно мудрих батьків мають, - раптом роздався голос старої качки, яка щойно підійшла до гурту. – А я й повірила якійсь сороці, що квочка на гуску в суд подала.
Враз навкруги наступила тиша. Голови присутніх спочатку повернулись в сторону качки, потім дітей, що разом весело грались, потім знову до старої.
- Я знов щось не те сказала? - продовжила та, здивовано водячи підсліпуватими очима...
25.06.09.

СудДля детей

Суд
Для детей