Мій любий краю, у тобі печаль
Років зневаги, відчаю і болю.
Стискає серце невимовний жаль,
Що маєш нещасливу долю,
Що у тобі завжди дзвеніла сталь
Й червоно умивались близь і даль.
Ти марив бути мирним, ти хотів
Гостей приймати щедро й проводжати,
А мусив зустрічати ворогів,
Коритися і під ярмом стогнати.
Але ти завжди про свободу снив
То квітом крові, то колоссям нив.
І ось ти вільний, та господар твій
Забув свій рід мамоні на догоду.
Із тебе вийшов, та тобі чужий,
Відрікся і Розп'ятого, і плоду.
А плід Його є добрий, золотий —
У нім любов, повага й супокій.
Мій краю, чуєш: виє хижий вовк...
І хмарами клубочиться тривога.
Вбиває в землю поганин кілок
Із обрисами ідола Дажбога.
Зведе тебе язичницький божок,
І станеш пусткою, де морок і пісок.
Поклич Христа, нехай Його сліди
Скрізь відіб'ються на твоїх просторах.
Хай Він торкнеться і землі, й води,
Зайде у ліс, у степ, гостює в горах.
Бо лише з Господом, мій краю, лиш тоді
Не знатимеш ні горя, ні біди.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Золотые зерна Истины - Людмила Солма 1) Экспериментальное аллегорическое стихотворение философского толка (смысла)
2) Часто гуляя с маленьким внуком на природе, во время дачного летнего отдыха: в ромашково-травяном изобилии вдоль небольшой родниково-холодной речушки или у поля, засеянного хлебом, в близлежащем лесу или у пруда, где резвятся беспечные стрекозы - мы ведем с ним неспешные беседы на самые разные, заданные его неиссякаемым детским любопытством, темы...
