Раав

Надходив новий день, та все, як звично, сіре,
Лиш небо голубе вселяло в душу віру...
В своєму домі край вікна стояла гарна жінка,
А по щоці текла сльоза: в душі було так гірко.

Вона була коханкою чужих чоловіків:
Сама себе зневаживши – так заробляла хліб.
Навчилась відділяти від серця своє тіло,
Та прагнула любові, щирості і дива...

Постукав хтось у двері, зайшли два чоловіка,
Їх очі були щирі, а наміри всі чисті.
І жінка здогадалась, що то є Божі люди,
Через моря й пустелі їх вивів Бог з Єгипту.

Його рука всесильна їх визволила з рабства,
З країни, де царюють скрізь зрада, зло й нахабство,
Бог дав їм свій закон, дав віру у майбутнє.
Раав хотіла теж з народом Божим бути...

Хтось знову бив у двері – це царські вояки,
Кричали і шукали, щоб вбити цих мужів.
Хоч тіло огортав холодний дикий страх,
Вона спасла їм долю, сховавши від солдат.

Її могли убити, вона це добре знала,
Та милості із неба вона тепер чекала...
Можливо Бог оцінить її сміливість й віру,
Простить її провини і дасть життя без бруду?

Вона не хоче більше жити так – у своїх гріхах,
Бо вона вірить, є надія, на нове життя.
Бог простить її провини, дасть їй майбуття,
Вона вірить, дуже вірить,
хоч горло душать сльози каяття...

_________________________________
...Із ясних небес посміхнувся Бог,
Його вразила ця жінка, і її любов.
І Він дав їй чоловіка, і нове життя,
І ця жінка стала ПРАМАТІР’Ю ХРИСТА...

РаавПоэзия

Раав
Поэзия