Теплом війнуло на сумні поля,
Теплом війнуло на сади безлисті —
І ожила задумана земля,
Прийнявши сонячні цілунки променисті.
Дзвенять струмки, радіючи весні.
Травинки перші тягнуться до неба.
І радісно, і весело мені,
Що Ти мене знов оживив для Себе.
Весна мого життя, Ісусе, — Ти,
Ти оживив моє усохле віття,
Аби я зміг для Тебе розцвісти
На нескінченні вічності століття.
Вже перша пісня тріпотить вгорі.
Відкриті вдячним звукам двері серця.
Все виграє навкруг о цій порі
І кожна брунька радісно сміється.
Розкрили перші квіти пелюстки,
Прості і невимовно пречудові,
І розцвіли в моїй душі квітки —
Квітки до Тебе ніжної любові.
А пахощів весни терпка краса
Розноситься навколо свіжим вітром.
І вже моя наповнена душа
Тобі хвали пахучим ніжним миром.
Весна мого життя, Ісусе, — Ти,
Ти оживив моє усохле віття,
Аби я зміг для Тебе розцвісти
На нескінченні вічності століття.
Комментарий автора: Цей вірш входить у цикл "Пісні серця", який Ви можете прочитати на цьому сайті.
Василь Мартинюк,
Луцьк, Україна
Я народився 16 січня 1966 року в с. Карпилівка Сарненського району Рівненської області. Закінчив філологічний факультет Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Учителював, працював літературним редактором журналу "Благовісник".
Автор збірки "Оновлення серця" (2004).
Одружений. З дружиною Марією виховуємо шестеро дітей.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
