Сьогодні час від часу ми можемо чути, як люди намагаються обговорювати тему про виховання молодого покоління. Навколо цього питання виникає багато різних думок і підходів. Як правило, поки що в менталітеті нашого народу є така риса „Самі створюємо собі проблеми, а потім намагаємося їх долати”. Давайте проаналізуємо, хто ж все таки, або яка категорія людей намагається обговорювати це питання щодо виховання молоді і з яким саме підходом. В більшості випадків це люди, які вже мають дорослих дітей або й онуків.
В молодих сім’ях про це говориться дуже мало, або й зовсім ні. Так ось, чому саме середнє або старше покоління намагається загострити увагу на вихованні молоді ? Часто при розгляді таких тем „ козлом відпущення” стає сама молодь, яку потрібно рятувати. Пишучи цю статтю, я рішуче хочу заявити, що в проблемах всілякої аморальності чи різного роду розбещеності серед молоді, винними є не тільки та ж сама молодь, а ті, на кому лежить або лежала відповідальність за їх виховання тоді, коли вони ще були або є дітьми. Молодь вже не виховують, тому що це вже такий вік, коли вони самі повинні брати на себе відповідальність виховувати чи то власних дітей, або тих, хто на них рівняється. Насправді, виховувати потрібно дітей змалечку, коли ще формується їх характер. Навіть премудрий Соломон сказав : „ Настав юнака при початку дороги його: і він не відхилиться від нього, коли і зістаріє”.( Приповістки 22:6)
Хто ж насправді є відповідальним у вихованні дітей, які, так би мовити, переступивши через віковий поріг, стають вже молоддю? Я хочу наголосити на три основних чинники, які є відповідальними в цьому питанні.
1) СІМ’Я. Біблія навчає, що сім’я є першою сходинкою в освіті людини. Відповідальними у вихованні дітей є батьки, або ті, хто ними опікується. Проблемою сімейного виховання є порушення сімейних принципів, а, зокрема, дефіцит так званого батьківства. Бути батьками – це не тільки дбати про матеріальний стан своїх дітей. Саме і на цьому обманюються батьки. Батьківство – це свята Божа установа, якою не можна нехтувати. Коли діти маленькі, буває, що кричать чи капризують – батьки їх карають або дають забаву, щоб затихли. Коли вони стають дорослішими , капризи стають також дорослішими, і батьки тягнуться з себе, задовольняють їх не в потребах, а в забавах: „… бери мобілку, гроші, одяг, авто, сують хабарі, щоб пропхнути на навчання …” Я мрію про покоління батьків, які стануть головними вчителями в житті своїх дітей. Саме в сім’ї формується дитячий характер і світогляд, здобуваються життєві цінності, приходить усвідомлення своєї індивідуальності. Батьки покликані бути найавторитетнішими служителями своїх дітей. А скільки сьогодні полишали сім’ї і тих же своїх дітей з „ благородною метою” заробити гроші за кордоном для їх матеріального благополуччя. Поїхали… в одних взагалі сім’ї порозпадалися, а в інших поки батьки на заробітках, то дітей виховує вулиця… В трохи бідніших сім’ях інша ситуація: городи, худоба і таке інше. А діти ? Які там діти, коли напашешся. В чому суть? Дітям в першу чергу потрібне не матеріальне забезпечення, а батьківська любов, опіка, захист, авторитет тощо.
Вирішення питання виховання дітей в сім’ї полягає в існуванні правильних сімейних принципів та пріоритетів. Сім’я зокрема батьки, повинні вирішити, що вони нададуть своїм дітям. Яку форму виховання? Які життєві принципи? Як будуть побудовані пріоритети? З яких джерел ? Все це буде визначати майбутню долю своїх дітей, які незабаром стануть зрілою молоддю, і їм самим потрібно буде зробити свій власний життєвий вибір.
2) ЦЕРКВА. Помісна церква відіграє другу важливу роль у вихованні дітей після сім’ї. Проблемою церкви сьогодні є брак у навчанні дітей, молоді та сім’ї . Не вистачає конкретної науки стосовно самих Біблійних принципів. Церква повинна бути безкомпромісною до гріха та його повадок. Часто густо ліберальна позиція помісних церков дозволяє суміщати світські та духовні цінності у житті своїх прихожан. В результаті таких роздвоєних думок втрачається здатність відрізняти добро від зла, розум від хитрості, дружбу від підступності, потреби від задоволення, батьківське виховання від батьківської диктатури тощо. Якщо церква збирається виконати своє велике доручення, то вона повинна впливати на кожну складову частину суспільства : окрему особистість, сім’ю, добровільні товариства та владу тощо. Церква і духовенство повинні не тільки навчати людей виконанню їх духовних цінностей, але також наставляти їх в тому, як застосовувати біблійні істини у всіх сферах життя, включаючи владу, освіту, економіку і всі служби соціального та правового захисту. Церква повинна представити кожній людині на її ж вибір свою модель, за якою вона могла б побудувати своє власне життя у всіх його вимірах, і не теоретично, а практично показати, як ці принципи можуть діяти у повному забезпеченні такого способу життя.
Коли церква не буде створювати відповідного клімату для формування благородного світогляду людини, то серця тих же малих дітей завоюють інші ідеї, інші принципи, інші підходи до життя, які сьогодні пропагуються всюди через телебачення, радіо, газети, журнали і вулицю. Коли цей процес втрачає сім’я і церква, то результат буде незабаром: діти стануть не слухняними батькам, знайшовши собі інших авторитетів, або взагалі підуть з дому. А помісна церква залишиться без дітей та молоді, лише з горсткою старших людей, які часто-густо приходять до неї, щоб молитися за тих же своїх дітей, які, так би мовити, блукають у світі гріха.
3) ДЕРЖАВА. Відповідальна роль усіх гілок влади повинна полягати не у використанні людей як робочої сили, фінансових чи інтелектуальних джерел для забезпечення свого існування, а, навпаки, вона повинна знайти такий спосіб згрупування суспільства, щоб максимально забезпечити кожного її громадянина. Забезпечити не тільки соціально і економічно, що більшість вважають найважливішим пріоритетом, а, найперше, забезпечити „ батьківським” захистом його, як окрему особистість. Нагадаю, що при радянській владі не існувало поняття індивідуума. Тоді не існувало захисту особистості, а була так звана тюремна зона однакового кольору, одягу, стилю, моди, житла та навіть релігії. Така модель зомбованого способу життя відбивається на цілому суспільстві вже протягом чотирьох поколінь. Ще і сьогодні ми пожинаємо жахливі наслідки такого формування світогляду.
Людина, яка створена Богом як унікальна істота, має свою незалежну цінність. Її цінність не залежить від її можливостей приносити користь державі. Людина має вищу цінність, і, скоріше всього, держава існує для того, щоб служити людині. Таким чином, людина вища за державу.
Отже, по-перше, держава повинна дати можливість кожній людині гарантії захисту на право її власного вибору свого способу життя, форми виховання своїх дітей і неодмінно зобов’язати її нести відповідальність за той же свій вибір, за наслідки виховання і подальші вчинки, від яких залежить формування культури суспільства в цілому.
По-друге, держава зобов’язана підтримувати моральний клімат, у якому діти могли б далі розвиватися і реалізовувати себе на основі вже закладених в них батьками певних моральних цінностей. А коли відбувається все навпаки, що держава сприяє розвитку всіляких закладів для продажу та розпиття алкоголю, засобів інформації, які пропагують розпусту, окультизм та шарлатанство і таке інше. То як важко цій дитині, виходячи з батьківського дому, встояти проти всіх спокус світу цього, які накидаються на неї, як голодний звір на свою жертву. Таких травмованих дітей, молодь і дорослих можна зустріти скрізь. Існує й наслідок, коли покусаний кусає іншого.
Сім’я, церква, держава – це три складових суспільства, які повинні взяти на себе, кожний зокрема, певну відповідальність за виховання дітей, від якого залежить доля цілої нації. Покоління дітей належить нам всім. Чи є в нас свої діти, чи немає, ми всі повинні нести за них відповідальність. Ми відповідаємо за той світ, в якому живуть діти, за його закони, за суспільство, частиною якого вони є. Сьогодні вони, виростаючи, не знають про батьківську любов, помирають від голоду, гинуть у війнах, народжують дітей, не ставши дорослими. Їх вбивають через аборти, деякі народи все ще приносять дітей в жертву. Широко розповсюджене сексуальне насильство. Сім’ї розпадаються. Багато дітей помирають, так і не приступивши до виконання своєї долі. За це покоління йде жорстока війна. Прийшов час встати на їх захист, що вибавити їх з рук лукавого. Кожну дитину і молоду людину чекає велика доля. Всі ми повинні їх любити, молитися за них, завойовувати їх, вчити і підтримувати. Не потрібно спихати один на одного свої обов’язки, а в балансі виконувати свою місію, і наслідок також буде неминучий – щасливі діти, щасливі сім’ї, мир на землі, а серцях спокій.
Автор: Володимир Андрощук
Сайт: http://heavens.com.ua/
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
